Представлення — аналіз: протоієрей Вселенського Престолу ПАНАГІОТІС КАПОДІСТРІАС
Лютий 2026 року, Ратуша Вільнюса та палац Ходкевичів у Литві. Під час міжнародної конференції «Constantinople and Moscow: Transformations of Ecclesiastical Allegiance and the Impact of Imperial Policy» Його Високопреосвященство Старший митрополит Халкідонський кир Еммануїл виголосив вагому доповідь під назвою «The Ecclesiastical and Canonical Meaning of Jurisdictional Changes». Це слово набуло характеру богословського роздуму про природу церковної влади, значення канонічних змін і передусім про місце людини в історичних конфліктах Православ’я.
Змістовне втручання митрополита Халкідонського Еммануїла переносить обговорення юрисдикцій із рівня адміністративного аналізу в глибину еклезіологічного досвіду. У центрі перебуває вірний, який шукає духовну батьківщину, церковну тяглість і взаємини пастирської довіри. Юрисдикція подається як реальність подвійної природи — канонічної та екзистенційної, що безпосередньо впливає на повсякденне життя спільнот.
Старший митрополит Халкідонський пов’язує місце виголошення доповіді зі змістом свого слова. Вільнюс постає містом історичної насиченості, місцем зміни кордонів і боротьби за свободу. У цьому історичному середовищі обговорення церковних меж набуває людської ваги. Церковна історія постає як жива пам’ять, що продовжує впливати на народи та свідомість людей.
Особливу увагу митрополит Еммануїл приділяє церковному досвіду України. Історичні розколи розглядаються як рани, що формують духовне життя спільнот і впливають на відчуття церковної ідентичності. Соборні рішення набувають екзистенційного виміру, оскільки впливають на взаємини, пам’ять і літургійну тяглість.
У своєму виступі досвідчений митрополит підкреслює значення візантійської спадщини для розуміння сучасних церковних процесів. Історичне поєднання Церкви й держави сформувало спосіб мислення, у якому адміністративні та богословські елементи тісно поєдналися. Посилання на канони Вселенських Соборів, і особливо на 28-ме правило IV Вселенського Собору, вписується в це розуміння канонічної тяглості.
За словами митрополита Еммануїла, канонічний порядок має терапевтичний характер. Святі канони функціонують як пастирське керівництво, що служить єдності та спасінню церковного тіла. Канонічна традиція постає як духовне лікування, спрямоване на життя спільноти та шлях до Царства Божого.
Центральним богословським поняттям виступу є «ікономія». Старший митрополит подає ікономію як вираження людинолюбства Церкви та як мудре застосування канонів із метою зцілення й єдності. Цей святоотцівський принцип представлено як живу традицію, що закликає до розсудливості, відповідальності та пастирської чутливості.
Особливо сильною у його слові залишається образ умивальниці Тайної Вечері. Христос, умиваючи ноги учням, відкриває сутність церковної влади як служіння. Митрополит Еммануїл використовує цей образ як фундаментальний еклезіологічний символ, через який тлумачиться кожна форма першості та адміністративної відповідальності.
Пастирські взаємини між пастирем і паствою подаються як центр церковного життя. Особисте знання, довіра та спільна пам’ять формують досвід парафії. Зміни юрисдикції впливають на ці взаємини та потребують слухання народу Божого й активної участі церковного тіла в соборному житті.
У тому ж виступі євхаристійна еклезіологія постає як найглибший критерій єдності. Церква формується навколо Божественної Євхаристії, де кожна людська відмінність преображається в спільність осіб. Євхаристійне зібрання постає досвідом соборності та братерства, підґрунтям церковної самосвідомості.
Його Високопреосвященство Еммануїл також звертається до молоді, підкреслюючи потребу живої пастирської присутності. Молоді люди шукають спільноту, сенс і справжній духовний досвід. Церковне свідчення покликане висловити слово надії та співподорожі в сучасному світі.
Виступ досягає своєї вершини у зверненні до покаяння як церковної позиції історичної відповідальності. Покаяння подається як відкритість до зцілення і примирення, як дія, що дозволяє Церкві рухатися крізь час із надією. Християнська надія, як було підкреслено у Вільнюсі митрополитом Еммануїлом, ґрунтується на впевненості в присутності Христа в історії.
У цій перспективі питання юрисдикцій набуває глибшого змісту. Інституції та канони функціонують як опора церковного життя, тоді як сутнісний зміст Церкви розкривається через взаємини, служіння та євхаристійне спілкування. Представлений вище виступ Старшого митрополита Халкідонського в Литві таким чином пропонує богословський заклик до повернення до серця церковного досвіду: до єдності, народженої любов’ю, і до зцілення, дарованого живою присутністю Христа, «Того самого вчора, сьогодні і навіки».
Δεν υπάρχουν σχόλια:
Δημοσίευση σχολίου